|
 Із давніх-давен Святоюрська гора у Львові відома як духовний центр, осередок церковного життя. Ще за княжих часів тут було засновано монастир і збудовано храм. А через кількасот років на цій горі, з якої відкривається прекрасний вид на Львів, постав небувалої краси пізньобароковий собор святого Юрія та комплекс будівель навколо нього. До складу цього архітектурного ансамблю входять і митрополичі палати, які на довгі роки стали резиденцією митрополитів Української Греко-Католицької Церкви.
Від дерев’яного будиночка до палацу Спочатку львівські греко-католицькі єпископи жили на Святоюрській горі в дерев’яному будиночку, який стояв на місці теперішніх митрополичих палат, разом із василіянськими ченцями. Однак поступово обов’язків у владик ставало більше, й виникла потреба в окремому приміщенні для них.
1744 року за Митрополита Атанасія Шептицького на Святоюрській горі під керівництвом архітектора Бернарда Меретина розпочалося будівництво нового собору й комплексу навколо нього. А закінчили зводити храм 1762 р., коли Митрополитом був Лев Шептицький. Оскільки Б. Меретин помер 1759 р., то завершували цю грандіозну роботу батько й син Фессінгери – Себастьян і Клеменс. Саме останній у 1770-х роках безпосередньо зайнявся зведенням навпроти собору св. Юра митрополичих палат у стилі пізнього бароко з певними класицистичними елементами. Роботи з оздоблення інтер’єру палацу в стилі рококо виконували в 1775-1776 рр. під наглядом архітектора Ф. Кульчицького скульптор І. Щуровський, художники С. Углицький і С. Градолевський.  Двоповерховий палац збудовано з цегли, зверху поштукатурено. Будівля має чотирисхилий дах, у плані вона – прямокутна, видовжена з півночі на південь. Над парадним входом палацу зберігся герб у тимпані. Вікна палацу оздоблені пишним кам’яним обрамленням. Парадний вхід митрополичих палат виходить на подвір’я перед церквою св. Юра, тильним боком будівля “дивиться” на митрополичий сад (нині занедбаний), що простягнувся вздовж теперішньої вулиці Листопадового Чину.
Занепад і реконструкція Невдовзі після закінчення робіт митрополичі палати (чи, принаймні, частину приміщень) зайняла багата дама – Катерина з Потоцьких Косаківська. Її господарювання довело митрополичі палати до жахливого стану. Відтак у XIX ст. виникла потреба реставрувати будівлю. Цим зайнявся архітектор С. Гавришкевич 1885 р. У результаті було проведено кардинальну реконструкцію палацу, зокрема, змінено його планування, перекриття, інтер’єр. Споруді було надано більш палацового характеру, оновлено її. Після цього, крім поточних ремонтів, тут ніхто нічого не робив аж до 1950-х років. Митрополит Андрей Шептицький У 1901-1944 роках, коли в палаці жив Митрополит Андрей Шептицький, тут дуже добре облаштували інтер’єр, придбали багато необхідних для належного функціонування резиденції речей. Зокрема, тоді купили багато ікон, меблів, столового срібла. Деякі з цих речей, наприклад, креденси, які нині в малій трапезній, збереглися до нашого часу. Митрополичі апартаменти завжди, в тому числі й за Митрополита Андрея, були на другому поверсі, праворуч, якщо стояти обличчям до палацу. У кабінеті владики стояли ампірні меблі, оббиті червоним оксамитом. Для великої трапезної зали Митрополит Андрей закупив великі м’які крісла, а для тронної зали – фотелі. Як розповів архітектор Микола Прокопович, який реконструював палац 2001 р., майже всі ці меблі владики, пропали, коли під час реконструкції їх перевезли в Брюховичі й там украли. За православних владик  У 1950-х роках у митрополичих палатах було зроблено не надто ґрунтовний, але добрий ремонт, а також розписи в каплиці, які належать пензлеві Володимира Яреми (пізніше – Патріарх Димитрій УАПЦ). Престіл у каплиці роботи Коверка.
За православних владик у митрополичих палатах було пробито бічний вхід. Ним у приміщення можна було зайти з боку гаражів або через хвіртку за хрестом. А владика Никодим зробив у підвалі палацу парну й невеликий басейн. Це була настільки міцна конструкція, що згодом її ледве розібрали. До приїзду Папи Від 1950-х років жодних серйозних ремонтів у митрополичих палатах не робили. І хтозна, як би було далі, якби не візит до Львова Папи Івана Павла II. Власне, перед його приїздом було проведено ґрунтовну реконструкцію палацу, яка тривала три місяці – з березня до червня 2001 року під керівництвом владики Юліяна Ґбура, тодішньго Секретаря Синоду єпископів УГКЦ. Організаційними питаннями займався Микола Прокопович. Як він розповів, за цей короткий час у палаці було зроблено капітальний ремонт. Зокрема, замінили всі перекриття, наново зробили сходи, поміняли майже весь паркет, який замовляли за старими рисунками, тощо. Так само всюди відновили ліпнину, бо вона на той час збереглася лише в тронній залі й у камінах (герб Шептицьких). При цьому було збережено й реставровано старі двері, дзеркала, столики, поруччя. Під час реконструкції реставратори намагалися відтворити первісний стан і вигляд палацу та його приміщень. І, як каже М. Прокопович, з великою вірогідністю можна сказати, що цього вдалося досягти. Отож нині палац і його інтер’єр мають вигляд дуже наближений до оригінального. Внутрішнє планування та сьогодення палацу  Функціональне призначення приміщень палацу фактично збереглося до нашого часу. На першому поверсі міститься каплиця. Праворуч від каплиці – трикімнатні апартаменти, які колись, до переїзду в Київ, займав Блаженніший Любомир Гузар, а тепер – Архієпископ Львівський Ігор Возьняк. Ліворуч від каплиці є ще чотири кімнати, в одній із яких колись жив Блаженніший Мирослав Іван Любачівський.
На другий поверх ведуть парадні сходи. Там є подовгаста велика трапезна з довгим столом. Ліворуч від неї міститься кухня й маленька трапезна, в якій нині стоять два креденси Митрополита Андрея Шептицького. Праворуч від великої трапезної – тронний зал із овальним столом і хорами на другому рівні. З тронного залу можна потрапити у вітальню, в якій колись жив Митрополит Андрей, а з неї у спальню, в якій під час візиту до Львова мешкав Папа Іван Павло II. Обстановку останньої кімнати повністю збережено. Дивно дивитися на цю невеличку кімнату й усвідомлювати, що тут побував той великий чоловік, який змінив світ, той, кого любили мільйони, той, хто ніс надію й любов у всі куточки планети, той, завдяки кому, врешті-решт, митрополичі палати на Святоюрській горі отримали нове життя. Тарас РІЗУН
Світлини Олега ПЕЛЕНИЧКИ
"Арка" листопад 2007, число 22 (178) На фото:
1) Митрополичі палати (парадний вхід)
2) Розписи в каплиці Митрополичих палат належать пензлеві Володимира Яреми, згодом Патріарха Димитрія УАПЦ
3) Обстановку кімнати, де під час візиту в Україну 2001 р. жив Святіший Отець Іван Павло ІІ, повністю збережено.
4) Велика трапезна. |
