|
Офіційне пояснення та спростування від церковної влади Львівської архиєпархії УГКЦ
на заяви священика Василя Ковпака і його прихильників
після накладеної кари великої екскомуніки  Не є неочікуваним, що невдовзі після оголошення кари великої екскомуніки для священика Василя Ковпака, другого настоятеля схизматичного священичого Братства Святого Священномученика Йосафата, слідувала його відповідь та думка від членів цього Братства на захист свого настоятеля, а в тому числі і себе самих. Відповідь священика Василя Ковпака знаходиться в газеті «Експрес» за 22 листопада 2007 року, а думки членів Братства на офіційній сторінці схизматичного лефевристсько-ковпаківського руху в Україні: traditional-church.com.ua. З благословення церковної влади Львівської архиєпархії УГКЦ подаю офіційне пояснення та спростування на заяви священика Василя Ковпака і членів його Братства для того, щоб уникати зайвих дискусій.
Найперше, бажаю виправити помилку у поясненні священика Ігоря Яціва, прес-секретаря Глави УГКЦ. З його коментаря для газети «Експрес» випливає, що священик Василь Ковпак є мирянином і не має права священнодіяти. Слід, однак, заявити, що священик Василь Ковпак тепер цілком не є членом Католицької Церкви. У вироку не йшлося про зведення священика до мирянського стану, а про його відлучення від Католицької Церкви. Неточною є також заява, що греко-католицький храм Святих Апостолів Петра і Павла опинився поза нашою Церквою, бо храм, згідно зі статутними нормами, які є державним законом, являється власністю греко-католицької громади. Склалася ситуація, що у греко-католицькому храмі служить священик, якого відлучили від Католицької Церкви. Цей священик у часі свого служіння переконав певну частину вірних цієї парафії у власних поглядах. На даний час маємо також велику частину вірних цієї парафії, що не підтримує священика Василя Ковпака і змушена служити поза храмом у Рясне. В черговий раз бажаю запевнити, що вирок винесений 30 жовтня 2007 року колегіальним трибуналом Конґреґації доктрини віри є остаточним. Цьому остаточному вироку передував вирок від 1 червня 2004 року, який після оскарження апеляцією священика Василя Ковпака був визнаний 13 жовтня 2005 року у Трибуналі Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ як такий, що позначений вадою непоправної неправосильності. Цей самий перший вирок від 1 червня 2004 року був оприлюднений для широкого кола зацікавлених осіб, найперше для вірних УГКЦ. На жаль, це оприлюднення спричинило лише замішання. Через виправданість критики від священика Василя Ковпака лише щодо процедурних помилок у процесі колегія суддів Трибуналу Верховного Архієпископа УГКЦ скасував попередній вирок. Однак, виправивши процедурні помилки, не було встановлено справедливості, оскільки в такий спосіб знайшлися у ситуації, в якій про злочинну поведінку священика Василя Ковпака Трибунал не висловився нічого. З такої невизначеності скористався священик Василь Ковпак і його прибічники пояснюючи, що мовляв у Трибуналі Верховного Архиєпископа УГКЦ нас виправдали. Щоб встановити справедливість, Високопреосвященніший Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський УГКЦ, розпочав карний процес, що закінчився винесенням вироку 14 липня 2006 року у першій інстанції у Трибуналі Львівської Архиєпархії УГКЦ. Священик Василь Ковпак подав вдруге апеляцію, скерувавши її до Найвищого Трибуналу Римської Роти та паралельно до Найвищого Трибуналу Конґреґації доктрини віри. Найвищий Трибунал Конґреґації доктрини віри визнав свою компетенцію у цій справі на основі артикулу 52 Апостольської Конституції «Pastor bonus», оскільки в даному випадку йшлося про злочини проти віри, а схизма являється злочином проти віри. Рішенням цього Найвищого Трибуналу було судити справу у другій інстанції через делегованих суддів. Про всі ці дії Найвищого Трибуналу було сповіщено священика Василя Ковпака. Найпершою помилкою і неправдою з боку членів схизматичного Братства Свящмуч. Йосафата є те, що за їхніми словами «Трибунал перевищив свої повноваження і самостійно виніс вирок від імені Конґреґації доктрини віри, порушуючи тим самим канонічне право». З цього можна заключити, що їхній настоятель не ознайомив своїх співбратів із змістом листа Конґреґації доктрини віри від 19 лютого 2007 року (Prot.N 85/05-24458) та декретами Блаженнішого Любомира. У цьому листі говориться, що колегіальний трибунал, який на прохання Конґреґації перебрав обов’язок іменувати, Блаженніший Любомир отримав завдання судити справу священика Василя Ковпака у другій інстанції в імені Конґреґації доктрини віри. Отже, не йдеться про «проведення деяких процесуальних дій» як це помилково твердять члени цього Братства, а про завдання судити справу у другій інстанції. Для інформації зазначимо, що судді сповняють своє завдання, коли виносять вирок (або видають декрет), що і відбулося у цій справі. Тому, в жодному разі не можна висувати закид про перевищення компетенції Трибуналом, що судив в імені Конґреґації доктрини віри. Для членів Братства відповімо також, що у вищезгаданому листі подана причина, чому Конґреґація доктрини віри передала справу до Трибуналу Верховного Архиєпископа УГКЦ, в Україну. Надіємось, що священик Василь Ковпак тепер правильно пояснить своїм співбратам цю причину. Зі свого боку можемо запевнити, що на їхнє письмове прохання церковна влада УГКЦ може подати цю причину. Як можна спостерегти, судді Трибуналу Верховного Архиєпископа УГКЦ розглянули першу апеляцію і прийняли на основі церковного закону правильне рішення. Також цього разу священик Василь Ковпак скористався зі всіх правових середників і церковна влада Католицької Церкви робила все можливе, щоб він не почувався нею покривдженим. Колегіальний трибунал Конґреґації доктрини віри, з волі Римського Архиєрея Венедикта XVI, розглянув його другу апеляцію. Відповідно до вироку від 30 жовтня 2007 року цього Найвищого Трибуналу стверджуємо, що, розглянувши карну справу священика Василя Ковпака, колегія суддів затвердила вирок від 14 липня 2006 року першої інстанції Трибуналу Львівської архиєпархії УГКЦ і тим самим визнала винним священика Василя Ковпака у скоєнні злочину схизми і затвердила кару великої екскомуніки. Колегіальний Трибунал доктрини віри закликав священика Василя Ковпака відступити від перебування у схизмі і приєднатися до Католицької Церкви, тому церковна влада очікувала на поведінку переосмислення дій цим священиком. Припинення священнодійств і поведінка послуху, мабуть, з часом загоїла б рани у Церкві. Цей заклик залишається в силі. Думаю, що його співбрати по дусі і ділам мали б сприйняти рівно ж і для себе слова заклику найвищої церковної влади. Однак, отримавши два одностайні вироки і рішення найвищої церковної влади, священик Василь Ковпак продовжує священнодіяти, а члени Братства під його проводом дійшли до висновку, що «карний процес над о. В.Ковпаком ще не розпочався, вирок ще не винесений». Такий їхній висновок це пряме заперечення праці церковної влади на єпархіальному рівні, а також заперечення праці найвищої церковної влади. Що можна тут сказати? Виходячи з того, що все Братство Свящмуч. Йосафата і в його лоні семінарія Непорочного Серця Матері Божої Фатімської в самому своєму зародку були засновані через непослух до церковної влади УГКЦ, залишається ствердити, що це цілком логічно, коли й надалі спостерігаємо діла непослуху, і годі, мабуть, очікувати від них діл у дусі Ісуса Христа. Акт відлучення настоятеля схизматичного Братства Свящмуч. Йосафата мав наслідком те, що його члени поставили собі питання «хто нас відлучить від Христової любові?». Вони шукали багато виправдовуючих відповідей, однак, не шукали відповіді у словах найвищої церковної влади, яка пророчо висловилася також для них. Після екскомуніки духовного батька лефевристсько-ковпаківського руху монсеньйора Лефевра, блаженної пам’яті Святіший Отець Іван Павло ІІ звернувся у своєму Апостольському Листі "Ecclesia Dei" «... до всіх тих, що ще до цього часу різними способами є пов’язані з рухом архиєпископа Лефевра, щоби сповнили великий обов’язок залишитися з’єднаними з Вікарієм Христа в єдності Католицької Церкви, та щоб жодними способами не підтримувати цей рух. Ніхто не повинен бути несвідомим того факту, що формальне примкнення до схизми являє собою велику образу Бога та спричинює підпадання під кару екскомуніки, як це встановлено церковним правом...». Як бачимо, що лише діла підтримки руху монсеньйора Лефевра, його хибних переконань, спричинюють те, що члени Братства Свящмуч. Йосафата діють проти слів Папи Римського і нищать зв'язок з Вікарієм Христа в єдності Католицької Церкви. Не можна ставити собі питання про відлучення від Христової любові, в той час як ділами важко ображається Бога. Це є зухвальство. Перекручують вони факти, коли роблять закид, що буцімто «нас звинувачують не у зміні підпорядкування, а лише у спілкуванні з іншими єпископами», що є цілком неточним відтворенням звинувачення. Власне через неточне читання вироку свого настоятеля доходять вони до неправильного подальшого пояснення його дій. Те, що бажається подати тут під „лише спілкування” не відповідає правді, бо в дійсності священик Василь Ковпак не обмежився спілкуванням відповідно до екуменічних приписів, а служить, виконуючи місію схизматичного руху через публічні акти богопочитання. Для того, щоб дати оцінку служінню обвинуваченого, колегія суддів розглянула завдання служіння кожного католицького священика та слова Святішого Отця. Священик в Католицькій Церкві освячує і провадить спільноту вірних, яку доручив йому єпископ (ККСЦ - кан. 281,§1), звідси він має обов’язок зберігати єдність з єпископом. Священики знаходяться в ієрархічному підпорядкуванні, мають зв’язок і єдність з єпископом, та слухають і допомагають йому так, щоб тримаючись свого Пастиря і згуртовані з ним у Святому Дусі через Євангеліє і Євхаристію, утворювали партикулярну Церкву, в якій справді присутня і діє єдина, свята, католицька й апостольська Христова Церква (ККСЦ - кан. 177,§1). На даний час служіння священика Василя Ковпака керує і благословить відлучений від Католицької Церкви єпископ Феллє та інші екскомуніковані єпископи лефевристського руху, що відбувається через благословення і заснування семінарії Непорочного Серця Матері Божої з Фатіми, священичого Братства Святого Священомученика Йосафата. Отже, священик Василь Ковпак освячує і провадить вірних не через єпископа Католицької Церкви, а через єпископів, яких Римський Архиєрей Іван Павло ІІ відлучив від Католицької Церкви. Колегія суддів охарактеризула дії священика Василя Ковпака, а саме: заснування Братства Свящмуч. Йосафата, семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської й керування ними, як такі, що виявляють вибір обвинуваченого і однозначно показують, що він надає перевагу послідовникам екскомунікованого монсеньйора Лефевра до тої міри, що відкидає послух Папі та ієрархії УГКЦ. Колегія суддів встановила, що священик Василь Ковпак має неправильне розуміння поняття Традиції Церкви, яке полягає в тому, що він протиставляє Традицію (Передання) Вчительському Урядові Церкви. Традиція протиставляється Колегії Єпископів, главою якої є Римський Архиєрей, і яка разом зі своїм главою і ніколи без нього, становить також суб’єкт найвищої і повної влади над усією Церквою (ККСЦ - кан.49), а ця влада виконується над усією Церквою в урочистий спосіб на Вселенському Соборі (ККСЦ - кан.50,§1). Не можна декларувати свою вірність Традиції і водночас розривати церковний зв’язок з тим, кому Христос через апостола Петра доручив дбати про церковну єдність та збереження Традиції. В контексті відповіді Братства цілком незрозумілим є порушення питань про патріархат та автокефалію. Зустрічаємо знову критику в сторону Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ. Можна з жалем заявити, що ця критика походить від того, що члени Братства як і їхній духовний батько монсеньйор Лефевр не зрозуміли пояснення ІІ Ватиканського Собору про вільну волю людини, голос совісті і право вільного вибору людини. Ці питання і з ними пов’язані пояснення з ділянки морального богослов’я не є легкими. Очевидно, що Глава УГКЦ з розумінням сприйме неправильну інтерпретацію його кроків екуменічного спілкування. Подаємо до відома, що під час іменування колегіального трибуналу для другої інстанції, щоб уникнути можливих звинувачень в упередженості чи несправедливості по відношенню до священика Василя Ковпака, Блаженніший Любомир, Глава УГКЦ, призначив до складу трибуналу священиків Латинської Церкви, отримавши для цього згоду їхніх Ієрархів. Більш того, було враховане те, щоб судді походили з єпархій достатньо віддалених від території Львівської архиєпархії УГКЦ. Відповідно до спеціальних норм Конґреґації доктрини віри всі судді, адвокат з уряду, промотор справедливості є священиками, докторами канонічного права. Отже, звинувачення від священика Василя Ковпака, буцімто Блаженніший Любомир діяв з упередженням і несправедливо стосовно нього, є цілком безпідставними. На кінці відповіді членів Братства зауважуємо, що вони застосовують до себе слова Префекта Папської Ради у справах єдності християн, які він скерував до схизматичних священнослужителів лефевристського руху. Отже, в самому кінці вони визнають себе як послідовників схизматичного лефевристського руху. Однак, і при цьому бачимо неправильність їхнього пояснення, коли вони стверджують наче «свячення нових священиків Братства св. Свящмуч. Йосафата є важні і правосильні». Тут слід наголосити на тому, що всі свячення лефевристсько-ковпаківського руху для Католицької Церкви є завжди незаконними. Для вірних УГКЦ пригадаємо, що відповідно до слів блаженної пам’яті Івана Павла ІІ, їхні дії є важкою образою Бога, тобто смертними гріхами. Вірні УГКЦ не мають права приймати Пресвяту Євхаристію та інші Святі Тайни з рук цих священнослужителів, оскільки вони не є католицькими священиками. Проаналізувавши відповідь священика Василя Ковпака та членів його Братства Свящмуч. Йосафата, не помітимо нічого іншого як тільки звинувачення в сторону церковної влади УГКЦ та прирівнювання себе самого до мучеників чи переслідуваних. Для чого це робиться? А відповідь є дуже простою, слід пригадати лише ціль, яку переслідують члени Братства вже з часу свого заснування у 2000 році. В офіційному виданні Браства Св. Пія Х їхня ціль була визначена так: «Треба якнайдовше зберігати відносну стриманість з багатьох причин: священики, проживаючи у своїх парафіях, зможуть завербувати більшу кількість вірних; нам потрібні парафіяльні церкви й прилеглі приміщення, щоб приймати вірних…». Отже, це боротьба за храми УГКЦ та переконання її вірних. В історії УГКЦ вже одного разу була створена під проводом комуністичного режиму ініціативна група, що здійснювала встановлену “місію”: нищення зв’язку із Римським Архиєреєм і переведення вірних в лоно іншої Церкви. Для сповнення такої “місії” ті священнослужителі отримали навіть єпископські свячення. священик Михайло Палій
промотор справедливості
Львівської архиєпархії УГКЦ |
